Для забезпечення ефективного управління будь-якою системою використовується моделювання відповідної системи. Наприклад для того, щоб виробляти автомобіль або літак формується значна кількість їх моделей: креслення, зменшені фізичні моделі, повнорозмірні прототипи, тощо.

Для управління соціальними і соціально-економічними системами цей принцип також є продуктивним. Проте низький рівень використання математичних та філософських методів в суспільних дисциплінах призводить до того, що відповідні спеціалісти і науковці не мають навички формування моделей суспільно-економічних систем кіклькість відображаємих параметрів яких може сприйматися особами які не мають спеціалізованої підготовки без когнітивного перевантаження.

Розглянемо управління країною. Для того, щоб забезпечити свідоме прийняття рішень на рівні країни необхідна модель її структури. А для того, щоб можна було враховувати не тільки поточні наслідки рішень, але й контролювати довготривалий вплив рішень на параметри системи, потрібні математичні моделі, які дозволять оцінити те, чи припущення, що зроблені при прийняття рішень відповідають дійсності.

Без наявної, зрозмуілої і відкритої моделі країни практично неможливо дійти згоди щодо рішень, які зачіпляють інтереси певних спільнот, що мають вплив на прийняття рішень. Тобто сформується когнітивна верхня границя забезпечення інклюзивності в прийняття рішень.

Як історичний приклад – Реч Посполита стикнулася із відповідним викликом, коли кількість акторів, що впливають на прийняття рішень стала на стільки великою, що виробітка рішень, що задовільняють інтереси всіх учасників за умови тогочасного розвитку технологій стала малоймовірною.

В результаті Реч Посполита програла в конкурентній гонтиві за ресурсами тим країнами, які мали набагато простіший принцип прийняття рішень (Російська, Німецька та Габсбурська імперії).

В сучасності із даним питанням пов’язана дискусія того, що авторитарна модель управління країною в кризових ситуаціях більш ефективна, наж демократична. Але це все одно, що порівнювати маленький двомісний літак та винищувач. Дійсно – в критичних ситуаціях (наприклад, напад на країну), коли нічхто ні до чого не готувався – то простіше сісти в двомісний літак для втечи. Але якщо постійно здійснюється поточне спостереження і відбувається підготовка до зміни ситуації (готовий аеродром, є підготовлені пілоти на наземний персонал) більш ефективним буде підняти винищувач в повіря і знищити загрозу.

Тобто демократія, якщо нею не займатися – стає дисфункціональною, як і будь-яка складна система. І так, якщо суспільство відповідної країни не спроможне забезпечувати демократію шляхом залучення великої кількості кваліфікованих та мотивованих громадян до управління спільними ресурсами, то для таких країн більш релевантною формою управління буде авторитарна форма.

Відповідно до цього прикладу, якщо існує бажання того, щоб країна стала демократичною, то необхідно забезпечити відповідний рівень підготовленості та залученості населення в ній для забезпечення ефективного функціонування демократичного принципу управління спільними ресурсами.

Вимірюваний індикатор готовності суспільство до демократичної форми управління

Вище був вказаний критерій – достатня кількість кваліфікованих і мотивованих громадян. Даний критерій запозичений з вимог до застосування гнучких методів управління.

Оцінити наявність кваліфікованих і мотивованих громадян можна за рахунок оцінки існування громадських організацій, що перекривають всі елементи спільного управління ресурсами (державного управління).

Якщо така кількість громадських організацій існує, то їх активність спрямована на відповідні органи місцевого самоврядування та державного управління дозволить здійснювати функцію власника процесу: спостереження, надання зворотнього зв’язку та вимоги до заміни невідповідних керівників. Якщо такі організації існують, то їх члени зможуть стати членами наглядових рад відповідних органів публічного управління.

При цьому існує і стратегія однієї людини, яка дозволяє реалізувати дане питання: проведення дослідження і моніторингу поточного стану наявності таких організацій в країні та послідовне докладання зусиль, для формування таких організацій в галузях, де їх немає.

Важливість Моделі країни та наддержавних об’єднань

Для того, щоб можна було оцінити країну в одній людській свідомості необхідно сформулювати принципи отримання даних від реальної структури країни та їх подальшої взаємодії.

Існує модель гілок влади: виконавча, законодавча, судова… Та “додаткові” влади: “третій сектор”, “медіа – чтеврта влада”, тощо. Тобто на рівні поведінкових реакцій виділені основні елементи, з яких складається країна, проте в цій моделі, в основному, підсвічуються типи організацій, що працюють в суспільному полі. Спробуємо деталізувати дані питання нижче.

Суспільство – це сукупність людей, які до нього входять. А отже базовим елементом суспільство є людина. У людини є напрямки діяльності, які забезпечують її ресурсами для існування (робота), спілкування (сім’я, друзі, оточення), розвитку (формування особистих і професійних якостей та застосування їх в суспільних системах) та забезпечення себе життєвими силами (їжа, відпочинок, враження).

Люди схильні до об’єднання для реалізації власних цілей: щодо кар’єри, фінансів, сім’ї, розвитку, відпочинку, тощо. По всіх цих напрямках існують групи, які спрямовані на забезпечення потреб окремих людей. І такі групи в цілому відповідають первнииим суспільствам, життю в племені, де є для кожного учасника спільноти своя роль.

З історичного контексту ми знаємо, що із розвитком людини і спільнот, до яких вона входила були створені держави. Тобто такі соціальні структури, які мають певні принципи в сво’й основі, які є сталими. Давньогрецькі поліси, римська республіка, Давній Єгипет, Вівілонська держава, тощо. Об’єднання в такі структури давало збільшення продуктивності в тому числі через збільшення спеціалізації різних людей. В Давній Греції стало можливим не тільки існування окремої професії типу філософа, але й існування Академії, як навчального закладу із підготовки відповідних спеціалістів. Так само і в інших державах – накопичувалися знання щодо відповідних галузевих знань, що дозволяло поступово збільшувати можливості окремої людини і спільнот до яких вони входили.

Проте, також ми спостерігаємо і балансуючі метлі: коли розмір країн ставав надто великим виникала криза управління, для вирішення якої цправління концентрувалося в руках обмеженої і закритої групи осіб, що, в підсумку, призводило до зниження ефективності управління і зменшення розміру таких країн. Найбільш яскравим прикладом можна вважати Римську державу. Яка стикнулася із таким викликом і відповіддю на нього стало її перетворення форми управління з республіканської на імперську і в подальшому – така форма управління призводила до зменшення розмірів даної країни.

В сучасному світі ми бачимо те, що загальноприйнятою формою формування держав є політично-етнічна. Тобто переважна більшість держав сформовані за принципом схожого контексту людей, що в тій державі проживають. В сучасному описі цей контекст описується назвою нація. При цьому в першу чергу – політична нація.

Також в історичному кнтексті ми бачимо, що нації прагнуть до створення власних держав з одного боку, та, з іншого, нації, що не створюють власних держав схильні до зникнення. При цьому природнім є процес об’єднання певних регіональних груп в нації: Богемці і Моравці стали Чехами. В Україні є найбільші спільноти: наддніпрянці та наддністрянці, які сформувалися в до технологічну епоху, проте також і ще певна кількість територіальних спільнот, що виникли в результаті історичної міграції. При цьому деяка частина з них сьогодні входить географічно до складу України: слобожанці, закарпатці, а деяка – екстериторіальна, як-то українці в Канаді, чи то кубанці чи жителі Далекого Сходу Росії (Зелений Клин). Проте для того, щоб ці етнічні групи відокремелні від України змогли стати націями вони мають сформувати відповідну організаціну спроможність. Наявність такої спроможності творить умови для створення відповідних державних утворень (Кубань, Зелений Клин) на території імперського формату, або ж такі утворення асимілюються серед оточуючих їх груп.

З точки зору формату управління спільними ресурсами майбутнього проглядається формат, який відповідає формування регіонально-ідейних об’єднань, як-то Європейський союз, який сформований християнською вірою і регіональною тяглістю. Бо це перше добровільне наддежравне об’єднання, що має ознаки сталих інструментів. До цього об’єднання різних країн здійснювалося жорсткою силою. Ймовірно – до цього рівня дійдуть і інші споріднені групи держав. але для цього важливо прорефлексувати ймови створення таких об’єднань.

Наприклад, логічно було б припустити принцип об’єднання “мусульманський близько-східний”, проте рівень ідей в ісламі, на даний момент не дозволяє взаємодіяти навіть різним гілкам ісламу. Що характерно було для Європи середньовіччя, при протистоянні різних релігійних течій християнства. Але ці питання згодом були подолані, ймовірно, за рахунок наукового підходу. І сьогодні не виникне здивування щодо входження до Європейського союзу Албанії, Косово чи Боснії та Герциговини, що є переважно ісламськими країнами. Проте утворення наддержавних структур між Іраном та Саудівською Аравією на даний момент виглядає малоймовірним. Але цікавим фактором (цікавим гіпотетично) може бути розвиток “Авраамічних угод” і об’єднання в єдиний простіл іудеїв та мусульман, при цьому Єврейська держава в цілому входить до комунікаціного християнського простору без особливих притирічь.

На сході також гіпотетично можуть відбутися такі інтеграційні процеси через Японію та Південну Корею, що є країнами які мають азійський та “західний” досвід.

Якщо підсумувати – то основою для об’єднання всієї планети може бути раціональний науковий досвід, який не відкидає і емоціні питання.

Стратегія однієї людини полягає в формуванні моделі країни і сприянню її реалізації у власній країні із поступовим, на основі сформованого досвіду і валідованих моделей, перенесення технології на інші країни.

Модель країни

Люди, групи людей, об’єднання для управління спільними ресурсами.

Спільні ресурси: гуманітарні (ті, що стосуються людини: виховання дітей, навчання, робота, відпочинок, спілквання, розваги), суспільні (ті, що виникають при взаємодії груп: юриспруденція, економічний простір, медіапростір, тощо), технологічні (ті, що виникають через розвиток технологій: металообробка, електрика, дані), природні (ті, що виникають на основі структури цього світу).

В якості основи даної класифікацію покладано структуру факультетів класичного університету. Такий підхід вбачається продуктивним через те, що університети по всьому світу мають сходу структуру. Та мають певну сталість. Також можна перевірити гіпотезу, що наявність університетів (чи інших навчальних закладів) є джерелом формування держав більше ніж щось інше. Як приклад – єврейська нація змогла зберігтися тривалий час без власної держави в тому числі через те, що в мала інструмент навчання в рамках своєї ідентичності. Так само і ідеї Української держави сформульовані саме в рамках університетських спільнот (наприклад: об’єднання українських студентів в австрійських вишах Січ заклало рушійну силу в формуванн легіону Українських січових стрільців, який став базою для формування УВО, яка переросла в ОУН, з якої виросла УПА). Микола Міхновський сформував ідею незалежності в університетській спільноті Харкова, як і не дали сформуватися ХНР в Харкові і в подальшому сформували структури пов’язані із Азовом завдяки випускнику історичного факультету Андрію Білецькому.

Відповідно модель країни полягає в формуванні візій нації: гуманітарноій, суспільній, технологічній та природничій. Формування відповідних спільнот, які сформують в рамках себе відповідні професійні групи та громадські організації, що зможуть забезпечити необхідну кількість активних громадян для державної форму управління країною.